Профілактика вірусного гепатиту




 

Широке житлове будівництво, благоустрій міст, зростання добробуту народу – запорука попередження епідемічного гепатиту, такого складного за своїми вирусологическим, епідеміологічним і клінічним закономірностям захворювання.

Поряд з усіма санітарно-гігієнічними заходами, необхідними для боротьби з епідемічним гепатитом як з кишковою інфекцією, профілактика хвороби Боткіна в першу чергу повинна бути спрямована на попередження ятрогенного зараження людей.

Досвід профілактики парентерального зараження, проведений різними дослідниками свідчить про можливість ліквідації цього шляху зараження і тим самим поширення серотипу В і різкого зниження захворюваності серотипом А, шляхом контролю медичного інструментарію. Окрім наявності вирусемии і парентерального шляху передачі, котрі три епідемічного гепатиту є характерним і ряд інших особливостей, які потребують своєрідного підходу до профілактики захворювань, а саме – інкубаційний період з досить широким діапазоном його тривалості, головне ж – велике епідеміологічне значення осіб, які розсіюють інфекцію, до того ж не тільки хворих з клінічно вираженими явищами і їх оточення, але і контактних поза епідемічного вогнища і відповідно оточення цих осіб, часом стимулюючих «здорове вир соносітельство епідеміологічне значення як джерела інфекції реконвалесцентов і осіб з хронічним гепатитом, цирозом печінки (в результаті гострого епідемічного гепатиту) у періоди активності процесу.

Всі ці особливості в цілому визначають складність проблем профілактики гепатиту, призводять до великих труднощів організаційних заходів. До того ж вірус стійкий до дії хімічних агентів, тому дезінфекція приміщення виявляється радше засобом механічного очищення і в меншій мірі – безпосереднього його знищення. Для цього можна використовувати професійне миючий засіб на основі пробіотиків «крізала», детальніше про нього на сайті chrisal.ua.

Ізоляція хворого відіграє велику, але не головну роль, оскільки період заразливості в більшості випадків короткий, а діагностика захворювання зазвичай пізня, і хворого частіше госпіталізують лише в кінці заразного періоду або навіть після того, як він не представляє небезпеки для оточуючих, і велике число осіб в оточенні, що є, аналогічно хворим, ланкою інфекції (що виявляються в даний час методом лабораторної діагностики), залишаються на місцях – в сім’ях, колективах. Таким чином, госпіталізація показана в силу не стільки епідемічних, скільки чисто клінічних особливостей і можливості тяжкого перебігу хвороби аж до гострої і підгострої форми або переходу в хронічну форму. Але епідеміологічне значення хворих на гостру форму, реконвалесцентов, і хворих на хронічний гепатит є великою проблемою, і знову виникає питання про варіанти і серотип вірусу гепатиту.

Можна думати, що реконвалесцент, що є після виписки джерелом інфекції, може з’явитися таким, тільки потрапивши в новий колектив (адже частьстарого колективу перехворіла гепатитом, а 2/3 вже зазнали на собі вплив даного серотипу). Якщо визнати існування стійкого імунітету, то навряд чи в тому випадку реконвалесцент з тим же серотипом може викликати подальшу хвилю інфекції.

Тут скоріше може мати місце продовження колишньої хвилі, або, якщо все ж визнати, що джерелом інфекції є рекованлесцент, – зараження його в умовах стаціонару новим варіантом вірусу. Ця проблема висуває необхідність нових умов стаціонарного обслуговування хворих епідемічним гепатитом – умов боксованих відділень, які доводять мінімуму інтенсивність контактів усередині стаціонару.

В один ряд з епідемічними стають і клінічні особливості інфекції, що вимагають спеціалізованої допомоги не тільки гострому періоді епідемічного гепатиту (що здійснюється зобов’язаною госпіталізацією), але і в постінфекційної. Профілактика ускладнень епідемічного гепатиту може бути забезпечена лише організацією диспансерної служби, яка дозволила б уточнити відсоток безпосереднього переходу гострого епідемічного гепатиту в хронічний. Цей відсоток серед осіб, які перенесли епідемічний гепатит не більше року тому, складає в цілому 9-10%; при цьому найбільше число хронічного гепатиту (до 63,5%) формується в перші 3 роки.

Диспансеризація перехворіли кінцевої за мету ставить профілактику хронічного гепатиту, цирозу печінки, що в свою чергу диктує необхідність правильної організації спостереження за хворими з затяжним періодом реконвалесценції. При виписці зі стаціонару нерідко є виражені патоморфологічні зміни в печінці, частіше піддаються зворотному розвитку, як і функціональні порушення (останні спостерігалися нами в 80% випадків). Поряд із зазначеними основними заходами профілактики епідемічного гепатиту повинна бути спрямована на попередження поширення і ліквідацію його як вогнища інфекції.